№ 2

Стосовно сьогоднішнього дня можу сказати, що все пройшло непогано. На уроці мови в нас була тестова контрольна робота та читання мовчки. Щось написали. Довелося, правда, довго заспокоювати.
На літературі проходили особливості віршованої мови творів Шевченка, силабо-тонічне віршування. Їм було не дуже цікаво, бо це складно. Я і сама, чесно кажучи, завжди мала з цим проблеми. Записували під диктовку визначення, малювали схеми стоп. Коли дійшли до назв стоп - це був жах. Ну от смішно їм записувати назви "амфібрахій" і "анапест". Наслухалася різних асоціацій з цими словами. Ну то нічого, я просто не раегувала на вигуки та продовжувала диктувати, вони потрошку заспокоїлись. На перерві навіть підходили розповідати вірші.
Що мене сьогодні порадувало, так це те, що вони вже самі почали розуміти, що мені складно їх перекрикувати. Під час уроку вони роблять один одному зауваження, заспокоюють своїх товарищів. Поки що вони це роблять не дуже коректно, але я над цим працюю.

перші уроки після "перетворення"

У п'ятницю проводила з 8 класом 2 уроки: мову та літературу.
Я вирішила, що для того, щоб вони почали звертати на мене увагу, мені потрібно вивести їх з зони комфорту. Для цього я вирішила зробити такий крок: я їх попересаджувала за принципом "хто з ким не спілкується". Спочатку було обурення: "Я не буду з ним/нею сидіти!!!" На питання "Чому?" відповідали, що їм нема про що спілкуватися з цією людиною. Під час цього процесу я також дізналася, що так, як вони сиділи, їх посадив класний керівник. Вони почали кричати, що я не маю права їх пересаджувати, бо все одно прийде Ольга Володимирівна (класний керівник) і пересадить їх на старе місце, бо вона ж "старша" за мене. Мені довелося тактовно пояснити їм, що вони знаходяться в моєму кабінеті, на моєму уроці і я маю право посадити їх так, як мені зручніше.
Після обурення був момент апатії, тобто вони відмовлялися працювати. На це я звертати особливої уваги не стала, бо вони прагнули довести мене до сказу і тим самим зірвати урок. Зрозумівши, що це в них не вийде, бо я не реагую на їхні вигуки та поведінку, вони трошки заспокоїлися.
На наступному уроці вони вже без попереджень і зауважень сіли на те місце, куди я їх посадила. Мене це здивувало і порадувало.
Другий урок знову розпочався з відмови працювати. Щось в них трапилося на перерві (хтось побився з кимось) і вони після дзвонику активно продовжували це обговорювати. На мої прохання обговорити це після уроку реагували не дуже. Я вірішила запросити класного керівника на урок. Коли вона прийшла, атмосфера в класі трошки змінилася, діти перестали галасувати, і я мала змогу продовжувати урок.
Література в нас проходить здебільшого краще, ніж мова, бо дітям цікавіше обговорювати твори, особливо вірші. Великі твори вони не читають (відмовляються, кажуть, що є важливіщі справи), тому мені доводиться разом з ними прочитувати деякі важливі частини, а іноді і переказувати твір, щоб вони мали уявлення, про що йде мова.
Під час обговорення твору я намагаюся провести паралель із їхнім власним життєвим досвідом. Їм цікаво наводити приклади та розбиратися у ситуації. Тим самим я показую їм актуальність творів.
На мові намагаюсь подати новий матеріал таким чином, щоб вони його зрозуміли, малюю пошагові схеми. Під час опрацювання матеріалу та його закріплення подаю різнорівневі вправи, щоб вони мали змогу заробити хоч якусь оцінку. Деяких учнів прошу просто списати вправу з елементарним завданням (наприклад, вставити пропущені букви), щоб поставити їм хоча б 4 бали. Добре чи не дуже, але вони все ж таки працюють, а не сидять і галасують.
Звісно, є такі учні, які зовсім відмовляються працювати, щось писати. Для них в меня теж є завдання: прочитати правило у підручнику і розказати своїми словами або просто повторити. Це трошки відволікає їх від розмови з іншими.
Ось поки що так.

P.S. Не знаю, добре це чи погано, але коли я сказала дітям, що залишаюся з ними, вони зраділи. Залишилося тільки зрозуміти: зраділи вони від того, що я їм подобаюсь як вчитель, чи від того, що їм подобається мене зводити з глузду.

початок

Під час роботи у школі виникають деякі складності, після яких хочеться просто взяти і все покинути, перестати боротись. У цій ситуації без ретельного самоаналізу та допомоги досвідчених спеціалістів не обійтись. Також конкретно мені допоміг нервовий зрив))). Після нього я все обдумала і вирішила розпочати боротьбу знову. Про результати моїх намагань можно дізнатися тут.