багато справ напередодні свята. ніколи, навіть, до комп'ютера підійти.
та й описувати особливо нічого. єдине, що можу відмітити - знайшла, нарешті, спільну мову з однією ученицею, яка до цього мене не сприймала взагалі. просто на уроках давала їй окреме завдання (переписати правило чи вправу), за яке вона гарантовано отримувала 4 бали. її така оцінка влаштовує, а мене влаштовує, що вона не відволікає інших і, я сподіваюсь, запам'ятовує хоча б щось з того, що вона переписує.
зараз в мене 7 клас починає "дорослішати"... якісь вони стають неадекватні. може втомились вже. подивимось.

№ 6

На уроці мови проходили тему "Неозначено-особові і узагальнено-особові речення". Все вони їх плутають. Я вже 150 разів пояснила, схемку малювала, пояснювала, що в назвах все повинно бути зрозумілим... 50/50... хто слухав - зрозумів, інші частково. У п'ятницю безособові будемо розбирати, тож ще раз повторимо все разом.
Поведінка була якось не дуже адекватною в ході уроку. Повбивати їх хотілося... Один сидів та жував папір... цілі аркуші запихував до рота і сидів. Я спочатку ігнорувала, думаючи, що побачить 0 уваги і перестане, але де там...  Позабирала в нього все, але він не розгубився. В когось взяв зошит та відкусив шматок від нього. Я була в шоці. Зупинитися йому допоміг його однокласник, який підійшов, дав йому по потилиці і пригрозив фізичною розправою, якщо той не припинить клеїти дурня. Допомогло. Я, звісно, не підтримую таких дій, але виникає розуміння, що деякі діти по-іншому не сприймають нічого. Може добре ставлення сприймають за слабкість, а може їх батьки привчили до такого ставлення.

Література пройшла більш-менш добре. Виявилось, що біографію Лесі Українки  добре чи не дуже, але знають майже всі. Розбирали вірш "Давня весна". Діти добре зуміли інтерпретувати його, зіставити з життям поетеси. Це мене вразило. От що-що, а вірші ми завжди читаємо і розбираємо дуже легко. Кожен хоче висловитись, розповісти, як він розуміє той чи інший рядок. Але мене бентежить думка про "Давню казку"... Читати вони її не будуть, це я знаю напевно... якось викрутимось...

І таке буває)))

Це так, посміятись))) Твір на тему "Моє улюблене місце / місто / вулиця"

№ 4 і 5

Особливо і розповідати ні про що. Все пройшло якось дуже рівно і без напруження. Може я звикла, а може діти заспокоїлись.
На мові проходили односкладні речення з головним членом - присудком і означено-особові речення. Довго пояснювала що і як, бо не могли зрозуміти чому означено-особові, якщо невідомо хто саме виконав дію. Врешті-решт таки розжувала, зрозуміли. Те саме ще доведеться робити на неозначено-особових і безособових реченнях. Це нічого, прорвемось. Буду малювати таблички-алгоритми, щоб було зрозуміліше.
На літературі був підсумковий урок за творчістю Т.Шевченка, а потім контрольний тест.
Трошки підсумували, згадали що і як. Дуже їм не подобається вивчати одних і тих же письменників. Кажуть, що все знають вже, а тут знов повторення)))) Судячи з тесту знають вони ще не все)))
Один хлопець в мене є. Відмовляється взагалі щось робити. Вже і розмовляла, і просила, і до класного керівника зверталась... не хоче. До оцінок йому байдуже. Я так розумію, що там родина така. Не дуже вони і цікавляться успішністю їхнього сина. Постійно він сидить і грає у ігри на телефоні, до зауважень йому байдуже - прибере, поки я дивлюсь, і знову дістає. Судячи з реакції класного керівника на мої слова - це краще, що він може зробити - просто сидіти мовчки. Ну так, то й так, але не зі мною.
У понеділок починається моя улюблена тема))) Леся Українка))) Я так розумію, мені від неї нікуди вже не дітись)))

Я на гору круту крем'яную 
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

Можна приміряти на мене і мій 8 клас))) Без надії таки сподіваюсь... Геть, думи сумні!

№ 3

П'ятниця залишила позитивні емоції.
На уроці мови був письмовий переказ. Знаючи своїх "улюбленців", які нічого не роблять, одразу запропонувала їм роботу на 4 бали - списати текст з підручника. Всі зголосились, окрім одного. Він сказав, що 4 бали його не влаштовують і він буде писати переказ. Це мене здивувало, бо він взагалі нічого на уроках не робить, постійно всіх відволікає і відволікається сам, а тут мало того, що не захотів виконувати елементарну роботу, так взявся за складну. Написав, звісно, не кращим образом, але ініціатива буде відзначена.
На перерві почали розповідати, що декого з них викликають у понеділок на нараду вчителів стосовно їх поведінки та рівня навчання. Почали просити мене, щоб я пішла туди і розповіла всім, що ці учні хороші та не заслуговують на покарання. Я в них спитала, з чого це вони вірішили, що я вступлюся за них, а не приєднаюся до інших вчителів. На це вони відповіли, що я єдина їх розумію і адекватно сприймаю. Я аж просльозилася... Світобачення, як то кажуть, перевернулось.
Однак є в мене одне "але". В понеділок у мене День Народження, приїжджають гості. Залишитись на педраду я не можу, але піду до завуча або до директора та поділюся з ними своїми думками стосовно цих учнів.
Я звернула увагу на те, що ті, кого викликають, здебільшого здатні працювати, але їх треба налаштувати на це та зацікавити. Також я розумію, що від них забагато очікують, рівень вимог для них дуже високий. Їх "пригноблюють", а вони цьому намагаються відповідати, бо розуміють, що виправити думку про себе дуже важко. Як то кажуть, справити перше враження можна тільки один раз.
На уроці літератури проходили "Минають дні, минають ночі..." Шевченка. З віршами в нас все добре. Це те єдине, що вони читають. Тож, читали, кожен рядок розбирали, визначали тему, ідею, основну думку тощо. Сподіваюсь, зрозуміли. У понеділок ще все, що стосується творчості Шевченка, підсумуємо, а у наступну п'ятницю напишемо тестову контрольну роботу, яка покаже, як вони все засвоїли.
Тож, отакі от справи. Радують)))

№ 2

Стосовно сьогоднішнього дня можу сказати, що все пройшло непогано. На уроці мови в нас була тестова контрольна робота та читання мовчки. Щось написали. Довелося, правда, довго заспокоювати.
На літературі проходили особливості віршованої мови творів Шевченка, силабо-тонічне віршування. Їм було не дуже цікаво, бо це складно. Я і сама, чесно кажучи, завжди мала з цим проблеми. Записували під диктовку визначення, малювали схеми стоп. Коли дійшли до назв стоп - це був жах. Ну от смішно їм записувати назви "амфібрахій" і "анапест". Наслухалася різних асоціацій з цими словами. Ну то нічого, я просто не раегувала на вигуки та продовжувала диктувати, вони потрошку заспокоїлись. На перерві навіть підходили розповідати вірші.
Що мене сьогодні порадувало, так це те, що вони вже самі почали розуміти, що мені складно їх перекрикувати. Під час уроку вони роблять один одному зауваження, заспокоюють своїх товарищів. Поки що вони це роблять не дуже коректно, але я над цим працюю.

перші уроки після "перетворення"

У п'ятницю проводила з 8 класом 2 уроки: мову та літературу.
Я вирішила, що для того, щоб вони почали звертати на мене увагу, мені потрібно вивести їх з зони комфорту. Для цього я вирішила зробити такий крок: я їх попересаджувала за принципом "хто з ким не спілкується". Спочатку було обурення: "Я не буду з ним/нею сидіти!!!" На питання "Чому?" відповідали, що їм нема про що спілкуватися з цією людиною. Під час цього процесу я також дізналася, що так, як вони сиділи, їх посадив класний керівник. Вони почали кричати, що я не маю права їх пересаджувати, бо все одно прийде Ольга Володимирівна (класний керівник) і пересадить їх на старе місце, бо вона ж "старша" за мене. Мені довелося тактовно пояснити їм, що вони знаходяться в моєму кабінеті, на моєму уроці і я маю право посадити їх так, як мені зручніше.
Після обурення був момент апатії, тобто вони відмовлялися працювати. На це я звертати особливої уваги не стала, бо вони прагнули довести мене до сказу і тим самим зірвати урок. Зрозумівши, що це в них не вийде, бо я не реагую на їхні вигуки та поведінку, вони трошки заспокоїлися.
На наступному уроці вони вже без попереджень і зауважень сіли на те місце, куди я їх посадила. Мене це здивувало і порадувало.
Другий урок знову розпочався з відмови працювати. Щось в них трапилося на перерві (хтось побився з кимось) і вони після дзвонику активно продовжували це обговорювати. На мої прохання обговорити це після уроку реагували не дуже. Я вірішила запросити класного керівника на урок. Коли вона прийшла, атмосфера в класі трошки змінилася, діти перестали галасувати, і я мала змогу продовжувати урок.
Література в нас проходить здебільшого краще, ніж мова, бо дітям цікавіше обговорювати твори, особливо вірші. Великі твори вони не читають (відмовляються, кажуть, що є важливіщі справи), тому мені доводиться разом з ними прочитувати деякі важливі частини, а іноді і переказувати твір, щоб вони мали уявлення, про що йде мова.
Під час обговорення твору я намагаюся провести паралель із їхнім власним життєвим досвідом. Їм цікаво наводити приклади та розбиратися у ситуації. Тим самим я показую їм актуальність творів.
На мові намагаюсь подати новий матеріал таким чином, щоб вони його зрозуміли, малюю пошагові схеми. Під час опрацювання матеріалу та його закріплення подаю різнорівневі вправи, щоб вони мали змогу заробити хоч якусь оцінку. Деяких учнів прошу просто списати вправу з елементарним завданням (наприклад, вставити пропущені букви), щоб поставити їм хоча б 4 бали. Добре чи не дуже, але вони все ж таки працюють, а не сидять і галасують.
Звісно, є такі учні, які зовсім відмовляються працювати, щось писати. Для них в меня теж є завдання: прочитати правило у підручнику і розказати своїми словами або просто повторити. Це трошки відволікає їх від розмови з іншими.
Ось поки що так.

P.S. Не знаю, добре це чи погано, але коли я сказала дітям, що залишаюся з ними, вони зраділи. Залишилося тільки зрозуміти: зраділи вони від того, що я їм подобаюсь як вчитель, чи від того, що їм подобається мене зводити з глузду.